Знов відпустка у жовтні, а далі зима

15 ноября 2020 Время поездки: с 14 октября 2020 по 21 октября 2020
Репутация: +821½
Добавить в друзья
Написать письмо

«Коли літо приходить – гаряча пора,              

І на сірому камені плавиться тінь,              

Тільки дзвінко кричить  на смітниках дітвора,              

Говорити, ходити і думати лінь.              

Коли сонце розжарене над містом висить,             

І від чаду машин кругом йде голова, –             

Я згадаю прохолодних озер блакить,             

Куди їздив колись старенький трамвай.              

Знов відпустка у жовтні, а далі зима»                 

«Піккардійська терція», 1991

Як і у більшості з нас цьогорічна літня відпустка через відомі карантинні обмеження, виявилася зірваною. Перші країни, що згодилися приймати українських туристів (як на умовах наявності негативного тесту, так і без), заявили про свої наміри лише у другій половині літа. Тому їхати із спекотного Києва у ще більш спекотні Хорватію, Чорногорію чи Туреччину в серпні нашвидкоруч, сенсу для себе не бачив. Було вирішено відкласти відпустку на жовтень. А вихідні дні здебільшого проходили в лісі на берегах озер добре знайомого всім київського передмістя Пуща-Водиця, де в спів птахів та різноголосся відпочивальників органічно вписувалося дзеленчання стареньких трамваїв №12 та 17.

До Туреччини збиралися вперше. Від пакетних пропозицій туркомпаній відмовився, хоча по ціні були іноді дуже привабливі варіанти. По-перше, я любитель великих міст, а пропозиції відпочинку здебільшого були у невеликих курортних містечках за 100-150 км від великого мегаполісу. Тому було обрано Анталію. Готель Antalya Inn Hotel (НВ) на двох обійшовся у 255 євро (бронював на всім відомому booking.com). Квитки спочатку планував брати на сайті www.chartertickets.com.ua, довго вичікував «цінове дно» на певний рейс (з деяких причин нам не підходили рейси в нічний час), але за 8 днів до дати польоту, коли ціна почала швидко знижуватися, необхідні квитки на вказаному сайті вислизнули з рук останньої хвилини! (на «чартершопі» якщо доступних квитків на рейс залишалось менше 4, то була відповідна примітка «лишилось  4,3,2 і т. д.»). Довелося звернутись до друга cgistalker, який у своїй базі вказані квитки знайшов. Ціна від сайту майже на відрізнялась і склала 11986 грн на двох за RT, у вартість квитка входило по одному місцю ручної поклажі (до 7 кг) та 1 місцю багажу (до 23 кг). На напрямку Київ-Анталья перевізником були МАУ (виліт о 12:55), а на зворотньому – SkyUP (виліт на день купівлі квитків було заплановано о 14:35, але наступного дня його перенесли на 16:10).

Термінал D аеропорту Бориспіль у порівнняні з докарантинними часами, виглядав майже порожнім, з заходів безпеки додалося лише вимірювання температури біля рамки на вході. Рейсів, ясна річ, було значно менше, відлітали в основному чартери на Туреччину, а також регулярні до Варшави, Мюнхена, Праги, Амстердаму, Стамбулу та Мінська.  На обох рейсах були борти Boeing 737-800 (саме цієї модифікації літаків було виготовлено найбільше в історії пасажирської авіації). Салон у SkyUP був навіть трохи просторішим за рахунок того, що у них не було місць бізнес-класу на відміну від МАУ, хоча у SkyUP борт поділявся на 32 ряди крісел, а у МАУ  на 31 ряд. В обох випадках салони були заповнені на 90%, залишалось по кілька вільних місць. На обох рейсах пасажирам безкоштовно пропонували воду (у МАУ – бутильовану Bonаqua – пляшка 0,5 л лежала на кожному сидінні,у SkyUP розливали «Моршинську»). Отже, сіли в Анталії вчасно, на прикордонному контролі жодних питань не задавали, просто штамп в паспорт – і вільний.

Отримавши багаж, виходимо на площу перед аеропортом. Тут туристів-пакетників зустрічають автобуси та таксі. Приблизно в 100 м від терміналу прильоту (не помітити неможливо) знаходиться міст, з якого відправляється міський трамвай AntRay до центру. На міст туристів піднімає цивілізований ескалатор. Вартість проїзду в трамваї різна і залежить від способу оплати. Якщо оплачувати банківською карткою (з PayPass підходить) – то кожна поїздка коштуватиме 3,20 лір. Якщо купувати проїзний у вигляді транспортної картки AntalyaPass – 3,50 лір плюс 5 лір за саму картку. Одноразовий проїзний квиток (можна купити як в автоматі так і у водія) – 5 лір. Я платив платіжною карткою українського банку, збоїв не було.

Раз вже мова зайшла про фінансовий аспект – то на мою думку, платіжною карткою в Туреччині користуватися вигідніше, ніж купувати готівкові ліри за гривні чи іншу валюту. Судіть самі, в поїздку взяв дві гривневі картки (Віза та МастерКард одного і того ж банку), курс оплат щодня мінявся і знаходився у діапазоні 3,59-3,67 грн за ліру (це при тому, що банк ще брав комісію 1% за конвертацію, вона врахована в курсі). Готівкові ліри в Києві перед поїздкою (початок жовтня) можна було купити по 4,00-4,20 грн, в обміннику аеропорту Борисполя по 5,29 грн, в обміннику аеропорту Анталії по 4,40 грн. Feel the difference.  Звісно, невелику кількість лір з Києві з собою про всяк випадок мав (на фрукти, морозиво тощо), але основні покупки оплачував карткою.

З аеропорту до центру міста (зупинка  IsmetPasha) трамвай довозить нас за 30 хвилин. Зупинки нечасті, відстані між ними великі (орієнтовно 1,5-2,0 км). Всі пасажири в масках. Перші враження від міста – мало рослинності, в основному, тропічна, багато новобудов. В центрі міста багато торгівельних центрів, та великий трафік транспорту – машин та автобусів. Що в принципі й недивно – Анталія п’яте за величиною місто Туреччини, населення складає близько 2,2 млн людей. 

Отже, виходимо на зупинці ІсметПаша. Прямо біля зупинки великий речовий ринок, багато 1-2 поверхових магазинчиків, орієнтований виключно на туристів , основний асортимент – сувеніри та речовий ширпотреб. В торгівельних центрах, як розкажу потім, асортимент цікавіше і дешевше. Обійшовши ринок по периметру і перетнувши лінію ще одного трамваю (трамвай «Ностальжі», везе на пляж) , виходимо до однієї з основних пам’яток Анталії – Годинникової Вежі:

Трохи праворуч від неї розташована інша візитівка міста – мінарет Йивлі (Рифлений Мінарет):

Мінарет Йивлі (Рифлений Мінарет)

Повз  Вежу, по вулиці Узун Карсі занурюємося у «нетрі» старого міста аби вийти до нашого готелю, який знаходиться просто біля іншої пам’ятки міста – башти Hidirlik (точна адреса готелю – вулиця Hidirlik 41). До готелю можна дістатися й іншим шляхом повернутися трохи назад по ходу трамваю і крізь третю пам’ятку міста – античні Ворота Адріана:

Ворота Адріана

Пройти у старе місто (так званий район Кале Ічі), йти спочатку по вулиці Hadrian Kale Capisi, а потім по вулиці  Hesapci. Хоча, орієнтування по назвах вулиць туристу мало допоможе – вулиці вказуються на будинках лише на перехрестях. Тому треба іти по широкій вулиці нікуди не звертаючи – одна вулиця просто переходить в іншу.

Ось, нарешті, і наш готель:

В 50 метрах від нього – набережна, байшта Хідирлик (Hidirlik)...

...та міський парк Караіоглу, а на всі боки – безліч кафе, сувенірних та речових крамничок та інших готелів. Готелем задоволені, правда шумоізоляція слабенька, персонал здебільшого англомовний, сніданок порційний, але достатній. Сніданки проходили на відкритій терасі на даху з ось таким видом:

На вечерю нас направили в інший готель (Blue Sea Garden), який знаходився у саду фруктових дерев (гранатів, мандаринів) із щоденною живою музикою.

Вечеря по меню. Всі напої, крім води, за додаткову плату.  

Відпочинок у нас був комбінований, поєднання перебування на пляжі з оглядок різних цікавинок міста. Щодо пляжів. Анталія славиться двома великими пляжами, розташованими в межах міста Лара і Коньялти. До Лари від центру міста можна дістатися міським автобусом KL08. Найближча до старого міста зупинка знаходиться в 50 м біля виходу з парку Караіоглу (орієнтир – магазин футбольного клубу «Анталіяспор», розташований просто на зупинці), у зворотньому напрямку – біля ТЦ «Mark Antalya». Чому я про це так докладно розповідаю – цей автобусний маршрут у різних напрямках більшу частину шляху йде різними вулицями. Іншими словами, центр міста він об’їзжає по колу. Лара – пляж піщаний, Коньялти – середньогальковий. Як ви , напевне вже здогадалися, обидва пляжі розміщені на протилежних частинах міста і поблизу них побудовані «готельні мікрорайони». Особливо вражає Коньялти, там число готелів різної зірковості вимірюється десятками. Лара трохи скромніша. Головним туристичним об’єктом району Лара є Нижні Дюденські Водоспади. Вони знаходяться на місці впадіння місцевої річки Дюден у Середземне море:

Висота – понад 50 метрів:

Звичайно, до водоспаду додаються оглядові майданчики з неодмінними сувенірними та фруктовами лотками, та російськомовними аніматорами (судячи із зовнішності – вихідці з Казахстану та Узбекистану), які за невеликі гроші пропонують сфотографуватись з гігантськими папугами (якщо я не помиляюсь – це папуги виду «ара»).  Неподалік від оглядових майданчиків є лавочки для відпочинку. А от із тінню там сутужно – лише квіткові кущі:

Уявляю, як спекотно там влітку. Особливою популярністю серед туристів користуються морські екскурсії до водоспаду із можливістю купання:

Ясна річ, у темний час дня водоспад підсвічується спеціальними прожекторами, розташованими поруч. Суттєвий мінус розміщення у готелі в районі Лара – близькість до аеропорту Анталії. Поки ми милувались водоспадами, над нашими головами кожні п’ять хвилин злітали або йшли на посадку літаки.

Як ви, напевне, вже здогадалися, крім Нижнього водоспаду на річці Дюден, є щей Верхній. Відстань між ним безпосередньо за течією річки складає 14 км. Відвідати за один день обидва дуже проблемно, оскільки прямого міського автобусу  між ними немає. Ми добиралися до Верхнього Дюдену автобусом 66 від ТЦ «Mark Antalya», до зупинки “Duden Salelesi”. Єдина проблема в тому, що це зупинка на вимогу. Оскільки повної карти міста, як і схеми руху автобусу 66, не існує (якщо бути зовсім точним – то схема існує на сайті компанії-оператора міського транспорту Анталії, але він тільки турецькою мовою), то довелося звернутися до місцевих по допомогу.

Місцеві радо допомогли і натиснули в салоні автобусі потрібну кнопку в потрібний час. Іхати від центру приблизно 30 хвилин. Маршрут пролягає в північну частину Анталії. На відміну від східного району Лара, який є сучасним і багатоповерховим (12-16 поверхові житлові будинки, багато нових адміністративних будівель, шкіл, торгівельних та офісних центрів), район Кепез, де знаходяться Верхні Водоспади, являє собою в основному район приватних будинків. Приватні будинки в Анталії – складаються мінімум з двох поверхів (а бувають і вище) і мають приблизно такий вигляд:

Район не дуже старий, але має всі ознаки автентичності. Здивувала дуже велика кількість мечетей, видно маже з кожної автобусної зупинки. Виходимо біля якогось чи то лісу, чи то природного парку.  Спочатку нічого не нагадує про близькість туристичного об’єкту. Але якщо пройти кілька десятків метрі в по ходу руху автобусі, і повернути праворуч  на невеличкому перехресті, то одразу опинитесь серед сувенірних розкладок, за якими неможливо не помітити вхід із касою. Вартість вхідного квитка 5 лір, оплата тільки готівкою, в сувенірних також – тільки готівкою, WC платний (1 ліра). Парк розташований на схилі пагорбу, тому дуже багато східців, як природних так і рукотворних, місцями слизьких чи розхитаних, тому пересуватись необхідно дуже уважно.

Візитка картка парку:

Є можливість відвідати невелику печеру під водоспадом:

Кафе на території немає, є за територією, але з видами на водоспади.

В парку багато лавок і столиків, відвідувачі приходять зі своїм, контингент – в основному місцеві, туристів дуже мало. Цілий день на парк виділяти не варто, максимум 2 години, ну і плюс дорога звісно.

У зворотньому напрямку (до центру) дістатись можна не тільки автобусом 66, але ще й 80. Якщо комусь цікаво – просто на зворотній зупинці є невеликий турецький мережевий супермаркет А101, а трохи далі – супермаркет SOK. Ціни трохи нижче, ніж у найбільш розгалуженій та найпоширеніший мережі Анталії MIGROS. Але на шляху до автобусної зупинки (на автостоянці, навпроти входу) можна побачити ще одну неочікувану для нас атракцію – стоянку верблюдів:

Фото на верблюді 10 лір, проїхати 20 лір.

А тепер знову повертаємося до пляжної теми. Найкращі, на мої думку, пляжі Анталії знаходяться в районі Коньялти. Добиратися від центру на «старенькому трамваї» (Nostalgie Tramway), трамваїв на маршруті два – чорний та білий:

Інтервали руху значні. Іхати до кінцевої зупинки. Райони перед пляжною зоною складаються з абсолютно нових будинків 7-8 поверхів, в європейсько-середземноморському стилі (на зразок Жуан-ле-Пен чи Ліньяно), на яких багато вивісок про продаж чи здачу в оренду апартаментів:

Від зупинки до пляжів треба пройти метрів 300, причому частину з них по досить крутому серпатиноподібному спуску. Звідси майже на 10 км простягся середньогальковий пляж, вздовж якого прокладені пішохідні та велодоріжки.

Вид на пляж Коньялти з кінцевої зупинки ретро-трамваю

Є майданчики для міні-футболу, волейболу, тенісний корт, просто галявини для відпочинку.

З іншого боку – великий стаціонарний комплекс (довжиною кілька сотень метрів із наскрізними проходами), яки сладається із десятків закладів громадського харчування, кухні різних кухонь світу, до кінця навіть не дійшли. Столики здебільшого на вулиці, під парасольками. Офіціанти всі тотально в масках. Ціни цілком гуманні. Наприклад, великий донер з курятиною та овочами всього 12 лір, велика піцца від 30 лір, морозиво від 3,50 лір.

Пляжи здебільшого безкоштовні,за винятком пляжів від дорогих готелів (типу  Rixos) із дерев’яними доріжками аж до води, лежаками та парасольками. Вода дуже прозора, але метрів за 3 від берега починається велика глибина. Лавочки та тінь (від дерев) є тільки на самому початку пішохідної зони. Готелі знаходяться на невеликих пагорбах, з яких до моря побудовані східці та встановлено ліфт:

Звідси також відкривається вид на два величезні прапори на щоглах: прапор Туреччини та прапор місцевого футбольного клубу «Антальяспор»:

До речі, про футбол. В Анталії є футбольний клуб вищої ліги, вже згаданий вище. Але крім нього, частина місцевих футбольних вболівальників віддають свої симпатії іншим турецьким клубам – стамбульським «Галатасараю» та «Фенербахче». Про це свідчать відповідні магазини футбольної атрибутики в різних районах міста, прапори на балконах будинків та об’яви про набір дітей у відповідні футбольні школи, рясно розвішані містом.

Розповідаючи про пляжний відпочинок в Анталії, не можна не згадати про ще один пляж. Знаходиться він в районі Sarisu, в оливково-хвойному гаю біля підніжжя гори з канатною дорогою. Це – окраїна міста, ще західніше Коньялти, аж за великим вантажним портом та нафтовим термінлом. Дістатися можна автобусом KL08, їхати до кінцевої зупинки. Шлях, яким їхати від центру (зупинка в районі  Муратпаша, в 200 м від ТЦ «Mark Antalya», але на іншому боці бульвару 100 yil Blv. По маршруту автобуса можна побачити Центральний стадіон Анталії, Палац Спорту, Палац кінофестивалів (в Анталії щороку відбувається кінофестиваль), парк атракціонів з величезним "колесом огляду" (у вечірній підсвітці видно навіть із Старого Міста)...

...а також дуже цікавий об’єкт – один з «банкоматних хабів»:     

Райони цілком спальні, не нові, без курортно-середземноморського лоску:

В Анталії не прийнято встановлювати банкомати будь-де (в ТЦ, Аптеках, навчальних закладах) – а тільки у суворо визначених місцях. Що ще кинулось в очі в місці – відсутність поштових відділень у традиційному розумінні. Так кілька разів бачив установи під вивіскою PTT і поштовим ріжком – але у них проглядались тільки «поштомати», службовців, що продають марки, листівки, конверти – не спостерігалося.

Аж ось і кінцева зупинка. Вона знаходиться біля самої зупинки канатної дороги, фактично за межою міста, між морським узбережжям та горами. До моря – метрів 200, які проходиш через цілком обладнаний сосновий ліс, багато кафе, грилів для пікніку, столиків, магазинів з товарами пляжного асортименту, є поліція і рятувальники:

Пляж дрібно гальковий, шезлонги безкоштовні. Відпочивають виключно місцеві. Людей небагато. Здивувало, що багато з них купається просто в одязі (причому жінок можна зрозуміти – ймовірно, не дозволяє релігія, але цілком дорослі чоловіки)…

Але повернемося до канатної дороги. Як не дивно, але на неї черга (був будній день). Вартість підйому – 20 лір для дорослих. Можна в тому числі оплачувати карткою. Кожна кабіна 6 чоловік, але впускають максимум по 4 (середнє місце не займати, соціальна дистанція):

По мірі підйому види приголомшливі:

 Але при підйомі на верх зустрічає якійсь жах:

На верхній зупинці досить тіснувато, ресторан, 2 кафе, сувенірний магазин і зовсім маленькі оглядові майданчики.

Але види!

Особливо екзотично виглядає новий житловий масив (20 однакових будинків) поруч із величезними паливними ємностями… (поруч вантажний морський порт з нафтовим терміналом):

На гору, до речі, прокладено і автомобільну дорогу:

Після заходу сонця повертаємося з пляжу у центр міста (а це був передостанній день подорожі), де врешті-решт закриваємо тему турецького шопінгу.

«Шопінг в Туреччині». Як багато в цьому слові. Моя розповідь про відпочинок у Туреччині була бне повною, якбия оминув цей її аспект. Більшості туристів, які відпочивають в Анталії по пакетних турах, гіди рекомендують 2 найбільші торгівельні центри (Mark Antalya та Terra City), а також місцевий ринок. Звичайно, відвідали всі 3 вказані об’єкти. Нічого там не купили. Оскільки справжній шопінг в Анталії в інших місцях.

Центральна алея Старого ринку плавно переходить у головну торгівельну вулицю – але на електронни картах вона не має назви! – її не помітити не можливо, на ній обох боків розташовані як великі універмаги (типу “Cetinkaya” або “LC Waikiki”), так і зовсім маленькі магазинчики з розпродажними цінами. Ціни в LCW Анталії нижче, ніж в LCW в Києві. Для любителів турецьких парфумів є мережевий магазин «Ali Ozkan» (їхній аналог наших «Єви» та «Watsons» чи німецьких «Rossmann» чи «dm»). Там же можна придбати турецькі маски (саме турецькі, а не китайські, з турецьким штрих-кодом 692)по 15 лір за упаковку 50 шт. Найцікавіші магазини знаходяться по вулиці IsmetPasha (по ній проходить трамвай AntRay) між зупинками ІсметПаша і МуратПаша.

Ну, по-перше, цікавий назвами (увага на зелені літери):

А по-друге, це магазини від фабрик, ясна річ турецьких виробників. Ціни взагалі,а зокрема у KOZA дуже низькі. Але продають тільки оптом (опт від 6 однакових речей), але можна торгуватися, карти до оплати приймають. Якість речей пристойна.

Якщо все ж хочете купувати у роздріб – просто напроти, передіть через трамвайну лінію, магазин Koroglu.

Ось так не помітно настав останній день подорожі. Виселення з готелю до 12:00. Планували також дістатись до аеропорту на трамваї AntRay. Але приблизно за годину до часу Ч пішов сильний дощ, який не вгавав, йти 600 м з валізами та парасолями до трамвайної зупинки по вузьких мокрих вулицях було нереально, тому вирішили відкрити для себе ще один вид транспорту Анталії – місцеве таксі. Цінник на рецепції готелю на таксі до аеропорту показував 80 лір. Попросив рецепціоніста викликати. Потрібної  суми готівкових лір в мене вже не залишилось, тому запропонував євро. 80 лір легко конвертувались в 10 євро. Думаю, якби шукав би сам у середмісті – вийшло б дорожче.

В аеропорту вже за 3 години до рейсу. Міжнародний термінал аеропорту (Т1) вразив розмірами (160 стійок реєстрації багажу) та практично повною відсутністю крісел для очікування. Спантелечив високими цінами у місцевому фастфуді (донер з напоєм – 49 лір, для порівняння, в місті за такий самий перекус – не більше 15), зате порадував наявністю аптеки, де продаються ліки європейських виробників (в самій Анталії аптеки зустрічаються досить рідко – навіть не кожній зупинці міського транспорту можна побачити –значить, здорова нація).

Реєстрація багажу без питань. Дьюті-фрі вразив просто нереальними цінами у порівнняні з цінами у місті (0,5 кг рахат-лукуму в місті 15-20 лір, в аеропорту 12 євро г, 1 л оливкової олії в місті від 29 лір, в аеропорту – 20 євро). 1 євро в середині жовтня в Туреччині коштував приблизно 9,3 ліри. Ймовірно, ціни в дьюті розраховані на т.з. «пакетних туристів», які були поселені на околицях , і ніколи за територію готелів не виходили :-).

Зворотній рейс (авіакомпанія SkyUP, летів ними вперше) запам’ятався , як я вже говорив на початку розповіді, достатнім місцем між рядами крісел при тому, що рядів у салоні було аж 32 (припускаю, що через те, що в салоні не було місць бізнес-класу, всі місця тільки економ), а також при т.з. «shopping on board» відсутністю сувенірів з символікою авіакомпанії. Що ж, компанія відносно молода, тільки 4 роки на ринку, досвід приходить з часом :-)

З аеропорту «Бориспіль» до Києва вирішили добиратися аероекспресом, ціна квитка зараз 80 грн, але розклад руху по факту абсолютно не співпадає з інтернетом. Але тим не менше, 40 хвилин електричкою, ще 50 маршруткою – і ми вдома. Враження від першого відпочинку в Туреччині тільки позитивні.

Чтобы добавить или удалить фотографии в рассказе, перейдите в альбом этого рассказа
Годинникова Вежа
Мінарет Йивлі (Рифлений Мінарет)
Ворота Адріана
Вид на пляж Коньялти з кінцевої зупинки ретро-трамвю
Пляж Коньялти
Старий Порт, із екскурсійними кораблями під старовину
Досі вважав, що транспортування вантажів на голові - лише в Африці. Помилявся
Старе місто, район Кале Ічі вранці
Старе Місто, район Кале Ічі ввечері
Центральний проспект Анталії
Центральний проспект Анталії
Похожие рассказы